Як змінювався державний борг України протягом 30 років незалежності України

Станом на початок 2024 року Україна зіткнулася з вагомим зростанням держборгу, який тепер досяг $145,3 млрд. Ці цифри, оприлюднені Міністерством фінансів, відображають складний шлях країни через фінансові виклики, посилені війною та необхідністю відбудови інфраструктури.

Державний борг України (фото з відкритих джерел)

Як змінювався борг української держави протягом понад 30 років незалежності, та що на цей показник найбільше вплинуло, розглянемо більш докладно у нашому матеріалі.

Від "нульового варіанту" до боргових тягарів: Україна в перші роки незалежності

У момент здобуття незалежності Україна стояла на порозі нової ери без жодного зовнішнього боргу, згідно з так званим "нульовим варіантом" розподілу пасивів і активів СРСР. Проте, початок 90-х ознаменувався для молодої держави серією фінансових викликів: від хронічного бюджетного дефіциту до гіперінфляції та відсутності досвіду в секторі міжнародних кредитних відносин.

Ринкові реформи, розрив економічних зв'язків із колишніми радянськими республіками, а також падіння виробництва – усе це призвело до катастрофічного зниження податкових надходжень. Це, у свою чергу, скоротило бюджет на соціальні потреби та заробітну плату працівникам державного сектору. У відповідь на ці виклики уряд звернувся по фінансову допомогу до зовнішніх кредиторів, що призвело до стрімкого накопичення держборгу.

Зовнішній державний борг зростав внаслідок позик від окремих країн, зокрема Росії, та через кредити Національного Банку. Але відсутність прозорого механізму оцінки кредитних проектів та корупційні схеми ускладнювали ситуацію. Для покриття боргу за енергоносії, держава переносила заборгованість з приватного сектору на свої плечі, поглиблюючи фінансову кризу.

Постанова КМУ від 1995 року стала спробою впорядкувати хаос у сфері зовнішнього кредитування, обмеживши державні гарантії та розробивши інструменти боргової політики. Тим не менш, внутрішній ринок держпозик не розвивався, і частка зовнішнього боргу до 1996 року досягла 80%.

Роль МФІ, таких як Світовий Банк та МВФ, почала зростати, і лише за 1995 рік зовнішній борг збільшився на $3,2 млрд. Такі дії були вимушеним кроком для виходу України на нові ринки позичкового капіталу, проте вони спричинили за собою зростання боргового навантаження, з яким країні довелося боротися протягом наступних десятиліть

Новий етап у фінансовій системі України розпочався з введенням національної валюти, гривні, у 1996 році. Власна валюта дала змогу Україні розширити джерела кредитування, від міжнародних фінансових інституцій до випуску єврооблігацій та залучення кредитів від іноземних банків.

Проте, зростання напрямків фінансування не змогло змінити фундаментальної проблеми — нові позики йшли на погашення старих боргів, створюючи замкнене коло боргових зобов'язань. У 1997 році Міжнародні фінансові інституції стали основним джерелом позичкових ресурсів, а кредити від урядів інших країн продовжували залишатися значним борговим тягарем.

Таким чином, Державний борг України досяг у 2000 році $15,2 млрд або 48,8 % від ВВП країни.

Економічні віражі України: від реструктуризації боргів до сировинної залежності

На зламі тисячоліть, Україні важко було управляти гарантованим державним боргом, а виплати за кредитами під держгарантії значно обтяжували бюджет. Прострочені борги підприємств-позичальників, які не виконували своїх зобов'язань, підвищували фінансові ризики держави та її бюджету, приводячи до необхідності пошуку нових шляхів виходу з боргової кризи.

Після періоду накопичення боргів та фінансових труднощів у 90-х, у 200-х роках Україна змогла знизити свій державний борг до ВВП до 12% у 2007 році. Це було значним досягненням порівняно з 61% у 1999 році. Яким же чином вдалося досягти такого результату?

Зміни у фінансовій політиці та реструктуризація боргів, безсумнівно, відіграли свою роль. Але основну відповідь слід шукати в глобальних економічних тенденціях того часу. Висока кон'юнктура світових цін на сировину стала вирішальним фактором, що сприяв економічному зростанню України. Зростання експорту, особливо в металургії та машинобудуванні, допомогло збільшити державні доходи і зменшити потребу в зовнішньому кредитуванні.

Проте, це економічне зростання було здебільшого екстенсивним і базувалося на старому промисловому потенціалі, що перейшов під контроль олігархічних структур після приватизації. Відсутність інвестування в новітні технології та переоснащення виробництва зробили це зростання нестійким.

Світова фінансова криза 2008 року виявила всю крихкість такої моделі розвитку, і Україні довелося знову звертатися за підтримкою до міжнародних фінансових інституцій. Країна опинилася перед новими викликами, пов'язаними з пошуком шляхів виходу з фінансової кризи та зменшенням залежності від зовнішнього фінансування. Історія повторилася: недалекоглядна боргова політика та відсутність структурних реформ знову поставили Україну перед потребою реструктуризації боргів і пошуком шляхів до економічної незалежності.

Дорога у боргову яму: як Україна опинилася в обіймах міжнародних кредитів

Українська економіка завжди була наче на мінному полі: один невірний крок, і можна підірвати не лише сьогодення, а й майбутнє країни. Особливо це стало помітно у період урядування Юлії Тимошенко, коли за менш ніж 2 роки Україна залучила вражаючі $26 млрд від МВФ, Світового банку та інших кредиторів.

У 2008-2009 роках програма "Stand-by" відкрила для країни фінансові потоки у вигляді $10,6 млрд, із яких перший транш у $4,5 млрд пішов на підтримку золотовалютних резервів Нацбанку. Що ж сталося з рештою коштів?

Проте гроші були використані з недалекоглядністю, адже значна їх частина пішла на порятунок окремих банків, які вже балансували на межі банкрутства через свою сумнівну політику. Такий хід не сприяв зменшенню боргового навантаження, а скорочення експортних доходів та уповільнення внутрішніх економічних процесів лише поглиблювали проблему.

2010 рік приніс додаткових $14 млрд боргу, через кредити, залучені як урядом Тимошенко, так і наступним кабінетом Миколи Азарова, що прийшов до влади після президентських виборів. Хоча у 2011 році відбулося певне поліпшення, до 2013 року ситуація знову стала критичною. Попри 2 транші від МВФ на загальну суму $3,4 млрд, уряд продовжував накопичувати зовнішні та внутрішні запозичення, не зважаючи на зростаючі фінансові ризики.

Але найбільшою помилкою, мабуть, стали "російські мільярди для Януковича", які не змогли стати дієвим інструментом вирішення економічних проблем. Замість того, щоб стати джерелом стабілізації, вони лише посилили вразливість економіки.

Пуста державна скарбниця та спроби подолати фінансовий зашморг

На початку 2014 року нова влада України зіткнулася з гігантським боргом у $73,23 млрд, у спадок від "папєрєдніків". З цієї суми $27,83 млрд припадали на зовнішні запозичення, прогнозами Міжнародного валютного фонду, може перевищити 100% ВВП до 2025 року. Ще пару років тому цей показник не перевищував 50%. Ця ситуація стала результатом значного фінансового тягаря через війну, що негативно вплинуло на економіку країни.

З одного боку, зростання держборгу в абсолютних цифрах є результатом падіння економічного виробництва, а не лише через збільшення боргових зобов'язань. З іншого – Україна вдалося залучити значні кошти у формі грантів, що дозволило уникнути критичного зростання боргу в короткостроковій перспективі. Проте, попри стабільний попит на облігації внутрішньої державної позики, більшість яких знаходиться у власності НБУ, та низькі відсотки за міжнародними позиками, зовнішній борг залишається великим тягарем.

Платежі за єврооблігаціями наближаються, і без реструктуризації цього боргу, у 2024 році Україні доведеться сплатити комерційним кредиторам значні суми, які можуть стати непосильними для країни, що і так знаходиться в умовах збройного конфлікту.

Реструктуризація боргу є важливою частиною програми МВФ і, схоже, уряд почав переговори з кредиторами раніше запланованого терміну, щоб забезпечити стабільне фінансове майбутнє для України.

Наразі, питання державного боргу  залишається одним з головних економічних проблем нашої держави, від якого буде залежати економічне майбутнє України.