Як змінилася економіка Китаю та України з 1991 року в цифрах

Останнім часом безліч українських політиків та економістів звертають свої погляди на  Китай, що за останні десятиріччя зробив справжній стрибок у своєму соціально-економічного розвитку та порівнюють його з Україною. Але шлях КНР та України з моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році є прикладом кардинально різних шляхів трансформації. У цьому матеріалі ми розглянемо, як змінились економіки обох країн за останні 35 років, проаналізуємо ключові цифри та означимо фактори, що впливали на ці процеси.

Ілюстративне фото

ВВП

На початку 1990-х років Україна мала значно вищий рівень валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення у порівнянні з Китаєм: 3624 долари проти 333 доларів. Згідно зі звітами Світового банку, ВВП України в 1991 році становив 188,5 млрд доларів, тоді як ВВП Китаю — всього 383 млрд доларів, враховуючи величезне населення країни, яке вже тоді перевалило за понад 1 млрд.

Однак уже до 2020 року Китай перевершив Україну за всіма ключовими економічними показниками. Зокрема, ВВП Китаю у 2023 році досягнув 17,79 трильйона доларів (номінально), що зробило його другою за величиною економікою світу після США. Водночас ВВП України скоротився до 178,8 млрд доларів. Доля України у світовому ВВП впала з 0,49% до 0,16%, тоді як Китай став головним драйвером глобального економічного зростання.

Ситуація з ВВП на душу населення до 2023 року також радикально змінилася: Китай досяг 12 500 доларів, у той час як цей показник в Україні залишився на рівні 5 759 доларів.

Індустріальний розвиток

Китай за останні 40 років перетворився на глобального лідера в галузі виробництва, значно розширивши свої промислові потужності. У період з 1978 по 2018 роки країна вивела з бідності понад 800 мільйонів людей. Зокрема, інтенсивне інвестування в інфраструктуру і промисловість дозволило Китаю створити величезний виробничий сектор. У 2023 році китайські фабрики виробили продукцію на суму 3,7 трильйона доларів, що перевищило обсяги виробництва США, Німеччини, Південної Кореї та Великобританії разом узятих.

Водночас в Україні економічна структура залишалася орієнтованою на видобувні галузі та металургію, успадкованих з радянських часів. Неефективність таких галузей у нових умовах призвела до їх поступового занепаду. Попри це, український аграрний сектор став ключовим джерелом валютних надходжень, а країна закріпилася як один з провідних світових експортерів зернових культур.

Структура експорту також різниться. Китай домінує у виробництві високотехнологічної продукції, такої як комп'ютери, автомобілі та фармацевтичні препарати. У 2023 році обсяг експорту Китаю становив 3,5 трильйона доларів, тоді як Україна експортувала продукції лише на 60 мільярдів доларів, з основною часткою аграрної продукції та металів.

Щодо науково-технологічного розвитку, Китай є домом для двох із п’яти найбільших у світі науково-технологічних кластерів, розташованих у регіонах Шеньчжень-Гонконг-Гуанчжоу та Пекін. Україна, попри високий рівень освіченості населення, не має настільки розвинених технологічних центрів.

Доходи населення 

Рівень життя в Україні та Китаї демонструє значний контраст. У 1991 році середній дохід українців був вищим, ніж у китайців, але до 2020 року ситуація змінилася кардинально. У 1991 році ВВП на душу населення в Україні становив 3624 долари, що було еквівалентно 50% середнього світового рівня. У 2020 році цей показник знизився до 3116 доларів, що становить лише третину від середнього рівня.

Китай, навпаки, демонстрував стрімке зростання. У період з 1981 по 2019 роки частка населення, що жила за межею бідності, знизилася з 88,1% до 0,2%. Завдяки цьому середній дохід у Китаї значно зріс, і до 2023 року Китай став однією з країн із середнім рівнем доходів на душу населення.

Такий показник, як середня заробітна плата, теж не на користь України. У 2023 році середня зарплата в Китаї перевищувала 1000 доларів на місяць, тоді як в Україні цей показник становив близько 500 доларів. Цей розрив пояснюється більш динамічним розвитком китайської економіки та ширшими можливостями для зайнятості.

Чому Китай досяг успіху, а Україна — ні?

Успіх Китаю значною мірою визначається поєднанням стратегічного державного управління, відкритості до іноземних інвестицій та ефективного використання демографічного потенціалу. Китай ухвалив курс на економічні реформи ще в 1978 році, що дозволило створити умови для динамічного розвитку. Замість радикальних змін, країна обрала поступове впровадження ринкових механізмів, що сприяло стабільності.

Китай також інтенсивно інвестував у розвиток інфраструктури. Це включало будівництво сучасних доріг, портів і залізничних магістралей, що полегшувало торгівлю і створювало додаткові робочі місця. Одним із найважливіших чинників успіху стало залучення іноземних інвестицій через спеціальні економічні зони, де створювалися вигідні умови для підприємців.

На відміну від Китаю, Україна зіткнулася з численними викликами, які стримували її розвиток. Корупція на всіх рівнях державного управління стала одним із головних гальмівних факторів. Додатково до цього, економічна політика була нестабільною, а відсутність чіткого стратегічного плану перешкоджала реалізації довгострокових проєктів. Політична турбулентність, війна і залежність від експорту сировини ще більше ускладнювали ситуацію.

Іншим важливим аспектом є втрата Україною кваліфікованої робочої сили. Еміграція фахівців, зокрема в країни ЄС, призвела до "відтоку мізків", що обмежило можливості для технологічного прориву. Попри наявність потужного аграрного сектору, Україна не змогла розвинути високотехнологічні галузі, які забезпечили б стабільний приріст доданої вартості.

Які висновки може зробити Україна з історії успіху КНР?

Розвиток економіки Китаю та України після 1991 року наочно демонструє, як важливе значення має стратегічне планування, стабільне державне управління та ефективне використання ресурсів. Китай зміг перетворитися на глобального лідера завдяки інноваціям, інвестиціям і відкритості до світу. Водночас Україна має переглянути свої підходи до економічної політики, щоб використати власний потенціал.

Україні слід зосередитися на боротьбі з корупцією, створенні сприятливого інвестиційного клімату та модернізації ключових секторів економіки. Особливу увагу варто приділити розвитку освіти і науки, що сприятиме збереженню інтелектуального потенціалу країни. Важливим кроком стане інвестування в інфраструктуру, яка полегшить торгівлю і відкриє нові можливості для підприємництва.

Також необхідно стимулювати перехід від сировинної економіки до виробництва продукції з високою доданою вартістю. Це дозволить не лише збільшити доходи, але й створити умови для сталого розвитку. Україна має всі передумови для досягнення цього, якщо зможе впоратися з внутрішніми викликами та скористатися уроками, які демонструє досвід Китаю.